У СТЕПУ



Категории Леонiд Глiбов ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/
1893р.

Оригинал Хоч доля привела у город суєтливий, Добра i зла прикрашений вертеп, Я все-таки люблю сiножатi i ниви, Люблю широкий, тихий, рiдний степ. Там ясная зоря, як радiсть, привiтала, Лiтала на конi там молодiсть моя; Про щастя, про любов надiя там шептала, I любо слухалось, i щиро вiрив я. Даль степова кругом, як море, там синiла I здалеку бринiв густий зелений гай; Чи добрий чоловiк, чи доля насадила То бува наш тихий, невеличкий рай. Була там пасiка, стояв курiнь маленький, I пасiчник-дiдок там вiку доживав; I дуже я любив його куток тихенький: Там, оддихаючи, про все я забував. I опiвднi, i ввечерi, бувало, На таганку кипить маленький казанок, I приязно менi, притовкуючи сало, Про давню давнину розказував дiдок. Збиралася туди гулять молодiж наша; До пiвночi в гаю пiснi лунали, смiх; Вечеряли гуртом i дiдусева каша Була смачнiша нам присмачок дорогих... Та... не бува, сказав хтось, двiчi лiта... Прийшла бiда i час смутний настав: Пiдкралася кишеня грошовита, Хтось без жалю веселий гай зрубав, Понiвечило все чиєсь життя ледаче!.. I дуже, дуже жаль тепер менi, Душа болить... Тепер нам ворон кряче Та ятiл прилiта довбать гнилiï пнi. Де пасiка була трава зазеленiла, I не курить уже там любий таганок; В густiй травi сховалася могила, В могилi тiй забутий спить дiдок. Колись не так було: ще ранньою весною Злiтались пташечки i солов'ï спiвать... Осталася одна береза сиротою Самотньоï могили доглядать; Схилилася вона, додолу вiття гнуться; У головах старенький хрест стоïть... Настане нiч з берези сльози ллються, I вiтрик по травi тихенько шелестить... О, скiльки є могил, де спить життя козаче! Та де ж вони? Де ïх тепер шукать? Нiхто, нiхто над ними не заплаче: I плакать нiкому, i плакать не велять...
У СТЕПУ