<< Главная страница

Загадки



Категории Леонiд Глiбов ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Бачить — не бачить, Чути — не чує, Мовчки говорить, Дуже мудрує. Часом захоче - Правди навчає; Iнодi бреше, Всiх звеселяє. Люба розмова, - Будемо, дiти, З нею довiку Жити-дружити.   Хто ж то такая В свiтi щаслива, Мiдра, правдива I жартовлива? Як не вгадалi, Стану в пригодi: Рiч коротенька -
КНИЖКА та й годi.   ***   Котилася тарiлочка     По крутiй горi, Забавляла любих дiток     У моïм дворi. Нам тiєï тарiлочки     Чому не любить - Хорошая, золотая     I як жар горить. Прийшла баба — сама чорна,     I чорний жупан, - Заховала тарiлочку     У синiй туман. Постихалi спiви й жарти     У дворi моïм; Золотоï тарiлочки     Стало жаль усiм. Зачинився я у хатi,     У вiконцi став I про тую тарiлочку     Спiвати почав: Туманочку, туманочку!     Поклонись зорi, Покоти нам тарiлочку     По нашiй горi... Де не взявся iз-зi лiсу     Невiдомий птах, Довгохвостий, гостроносий,     На восьми ногах. Тiльки став я приглядаться -     I що, i вiдкiль, А вiн зразу розiгнався -     I в вiкно сусiль...   Я — на пiч та у куточку     Зiгнувсь, притаïвсь I, щоб птах той не надибав, -     Ряденцем укривсь. Навiжений птах лiтає,     Не найде нiде I тонесенько виводить:     А де дiдок, де? Закричав горлатий пiвень     I прогнав мiй страх, Я зрадiв — i не побачив,     Де той дiвся птах.   Золотую тарiлочку     Всi знають давно: То на небi СОНЦЕ ясне,     На весь свiт одно. Чорна баба — нiчка темна:     Iз давних-давен Покриває все на свiтi,     Як погасне день. Заховався, шуткуючи,     Дiдусь-господар, Щоб не зразу догадались,     Що той птах -КОМАР.   ***   Скажу ще загадку таку: У ночвах переплив я рiчку I у долинцi на пiску Побачив хатку невеличку.   Без вiкон хатка, без дверей, - Як не мудруй, не можна влiзти; Вона ж повнiсiнька людей, А ласощiв — не переïсти!   Ну, як би так менi туди? Хоч би ж тобi де-небудь щiлка... Я i туди, я i сюди - Нiяк: нi зверху, нi з причiлка.   Дивлюсь — з лози iде Рiзак, - Його мале й велике знає: Сокири нашоï свояк, По всiх усюдах вiн буває.   Побачив, що я там ходжу: Чого, — питає, — тут никаєш? Ох, мiй голубчику! — кажу, - Нащо питаєш? Либонь, знаєш.   Вiн цюк — i хатку розрубав. Ну, — каже, — лiзь, щоб не кортiло! Я так зрадiв, аж закричав: От молодець! От гарне дiло!   I зараз всiх поразганяв, Щоб ласощiв не роз' ïдали Хазяйнувати сам почав, Аж зуби танцювати стали.   Я через приключку таку Вподобав дуже хатку тую I, дякуючи Рiзаку, Щолiтечка тепер смакую.   От бачте, як старий ласун Плести вам загадки навчився... Не хатка то була — КАВУН До мене в гостi прикотився.   А хто ж Рiзак, такий мастак, Що й хатку розрубать береться? Не чоловiк i не козак — НОЖЕМ вiн на всiм свiтi зветься.   Я шуткувать давно привик I рад, як дiти веселяться... Пошли вам, доле, довгий вiк, Не знать журби, а бiльш смiяться.   ***   Була собы бабусы Гася: Гладуху добре всякий знав... Якась чудна вона вдалася, I досi я не розгадав.   Як прийде, — люди врозтiч скачуть I трусяться, як загуде; А як немає довго, — плачуть I виглядають, чи не йде.   Пiшов я раз по полуницi, - Ще змалечку я був ïдок: Ввесь день збираю у травицi - Одну у глечик, двi в роток.   Дивлюсь, до мене суне Гася... Ну, чуба, думаю, намне!.. I вiдкiля вона взялася? Неначе стерегла мене.   Пiдняв я поли, чимчикую, Вона ж за мною навздогiн; От-от настигне... близько, чую... Я до баштанника в курiнь.   Розсердилася дуже Гася, Що не пiймався ïй дiдок, I так сльозами розлилася, Що аж товстий курiнь промок.   На мене гримнула бабуся: Тривай, старий ласун, тривай! Колись застукаю, дiждуся... I потяглась кудись за гай.   От вам i загадка знайшлася: То так, то сяк — i догоджу, Хто ж вона справдi, тая Гася? Як не вгадаєте — скажу.   Що ж то за баба, Гася тая? Невже не можна розгадать? То, дiти, ХМАРА ДОЩОВАЯ, - Не грiх i бабою прозвать.   Буває, скрiзь все лiто ходить, А iнодi нема й нема; Раз добре зробить, раз нашкодить, I плач, i радiсть — ïй дарма.   ***   Химерний, маленький, Бокастий, товстенький Коханчик удавсь; У тiсто прибрався, Чимсь смачним напхався, В окропi купавсь. На смак уродився, Ще й маслом умився, В макiтрi скакав... Недовго нажився, У дiрку скотився, Круть-верть та й пропав. Хотiв був догнати - Шкода шкандибати: Лови не лови! А як його звати! - Лiнуюсь сказати, Ануте лиш ви!   То ж, дiду коханий, ВАРЕНИК гречаний! - Кричiть дiтвора. Чому не вгадати! Не бiгать-шукати Такого добра.   ***   Гоп! Гоп! Дiти-молодята! I дiвчата, i хлоп ' ята! Годi бiгать i скакать, Буду загадку казать:   Як була я молодою, Грала в хрещика з весною I мiж квiтками росла, Зеленiла i цвiла.   Добрi люди доглядали, Шанували, поливали, Щоб жила краса моя, Щоб доладна була я.   Як пiдкрадеться до мене Те бадиллячко зелене, Чи бур' ян, чи лобода, - Через мене всiм бiда.   Всiх од мене проганяють, Через тин перекидають, Щоб нiчого не росло, Щоб пристрiту не було.   Як великою вже стала, Я сiм плахт поначiпляла, Довгi кiсоньки взяла У вiночок заплела.   Куди треба, помандрую, Скрiзь i днюю, i ночую, Свiт увесь я обiйшла I на ярмарку була...   ...Тiльки я сердита зроду: Хто задивиться на вроду Чи сунеться цiлувать - Буде сльози проливать.   Дiти-квiти, виростайте I мене ви розгадайте! Прилетить веселий час - Поцiлую дуже вас.   Дiти думали-гадали I нiяк не розiбрали. В мою хатоньку прийшли, На печi мене знайшли.   Ой дiдусю, не вгадали, - Дiти разом закричали, - Годi в просi грiться, спать, Поможи нам розгадать!   Осьде пряничок чудовий, Неабиякий — медовий. Бач — i самi не ïмо, А тобi вiддаємо!   Взяв я пряничок, дивлюся I облизуюсь, смiюся... Не вгадали ви? Ото! То ж ЦИБУЛЯ, бiльш нiхто!   Здивувались дуже дiти: Тьху, погана!.. Так верни ти... А я пряник гам та гам: Вибачайте, не вiддам!   ***   Раз пiшов я на отаву I наткнувся на прояву: Довга-довга i страшенна, Мов гадюка здоровенна, Голова десь за горами, Ноги вперлись мiж лiсами. Став я, хвертом в боки взявся I до неï обiзвався: Де ти в бiса узялася I чого тут розляглася? Чую — десь щось загудiло, Буйним вiтром зашумiло: Схаменися, дурню сивий, Прикуси язик брехливий! Я не вiдьма, не проява, - По всiм свiтi моя слава; Мене люди поважають I до мене учащають... Ось устану, коли треба, Пiдниму тебе до неба, Через море перекину У далекую чужину!.. Засмутився я, злякався I насилу одбрехався: Вибачай, вставать не треба, Бо не хочу я до неба, - Там огнями зорi палять, Менi бороду обсмалять, А як часом покочуся — На шматочки розiб' юся; Любi дiточки заплачуть: Дiда бiльше не побачуть! Я побiг, не оглядався I у хату заховався, А у хатi баба мила Менi квашi наварила. Ïм я квашу солоденьку; Здумав загадку стареньку; Покiль другу скомпоную - Розгадайте першу сюю.   Правду загадка сказала, Мене трохи налякала: То не ведьма, не проява, Бо про неï всюди слава; То всесвiтняя ДОРОГА, I далека, i розлога. Ïï всякий добре знає, Нiхто в свiтi не минає: По дорозi щастя скаче, По дорозi горе плаче. Так було воно i буде, Покiль будуть жити люди.   ***   Ой ви, дiти, — квiти нашi! Наварю вам горщик кашi, Поïсте ви до смаку, - Мовить баба у кутку, -   Я щедруха, я гладуха; В мене донечка красуха; Кучерявенький синок, Як той сизий голубок.   Я морозу не боюся, I хто мерзне — я смiюся: Бабу грiє не кожух, А веселий теплий дух.   Бiля мене всi товчуться - I веселi дiти в' ються, I старесенький дiдок Тут мурлика, мов коток.   Гей, до мене! у мене I варене, i печене: Буде людям, буде й вам, А ледачим дулю дам.   Гарно, хитро баба каже, По губах мов медом маже, - Тому заськи, тому на... Угадайте ж, хто вона?   Хто ж та баба дзиндзюриста? То всесвiтня ПIЧ вариста, I не тiльки я, мерзляк, - Тую бабу знає всяк.   Як лиха зима приспiє, Бiлим снiгом поле вкриє, До бабусi дiтвора Утiкає iз двора.   Як трусне мороз зимою Шкарубкою бородою, Бiдний люд мерщiй бiжить Безталаннячко погрiть.   Хто ж та донечка кохана? I хороша, i рум' яна? То БАГАТТЯ золоте Гарно жеврiє-цвiте.   Хто ж синочок любий, милий, Мов той голуб сизокрилий? Бреше баба — не синок, Нi, то прихвостень ДИМОК.
Загадки


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация